Та замість цього почула слова, від яких у мене похололо всередині.
— Скільки ти ще будеш мені телефонувати?! Ти вже остогидла! Займайся власним життям і не лізь у моє!
Я не могла повірити, що це говорить мій рідний батько.
Той самий чоловік, який після смерті мами благав мене ніколи його не залишати.
Той, заради кого я роками відмовлялася від власних планів, аби тільки він не почувався самотнім.
— Тату, — ледве вимовила я. — Я ж просто хотіла дізнатися, як ти. Хіба це погано?
Але він навіть не спробував мене вислухати.
— Досить удавати, ніби я тобі потрібен! — сердито відповів батько. — Мені вже гидко слухати твоє підлабузництво. І взагалі, починай шукати собі інше житло.
Я завмерла.
— Яке інше житло, тату? Про що ти говориш?
І тоді він сказав те, чого я ніколи не забуду.
— Свій будинок я збираюся залишити синові Катерини. Тож подумай, куди переїдеш.
Після цих слів тато просто поклав слухавку.
Я ще довго сиділа з телефоном у руках, не розуміючи, що щойно сталося.
Невже це справді мій батько?
Людина, з якою ми колись були майже найкращими друзями?
Ми завжди ділилися новинами, радилися одне з одним, разом переживали труднощі й раділи навіть найменшим успіхам.
А тепер він розмовляє зі мною так, наче я чужа людина, яка заважає йому жити.
Найбільше мене вразило навіть не те, що тато хоче віддати будинок синові нової дружини. Найболючіше — що він готовий залишити без підтримки власну доньку та рідного онука.
Адже він чудово знає, що після розлучення я сама виховую дитину.
Знає, як непросто мені доводиться.
І все одно говорить, щоб я шукала інше житло.
Я не розумію, що могло так сильно його змінити.
Можливо, Катерина постійно налаштовує його проти мене? А може, тато сам вирішив, що стара сім’я більше не потрібна, адже тепер у нього є нова дружина та її родичі?
Я не хочу вірити, що він справді перестав любити мене й онука.
Але після тієї розмови вже не знаю, чого чекати.
Мені дуже хочеться повернути наші колишні стосунки. Знову мати батька, якому можна зателефонувати, поділитися радістю чи попросити поради.
Та водночас я розумію, що не можу нескінченно терпіти образи й приниження.
Невже жінка, з якою він познайомився лише минулого року, стала для нього важливішою за рідну доньку та онука?
Я зовсім розгублена й не знаю, як правильно вчинити.
Чи варто спробувати ще раз поговорити з татом і з’ясувати причину такої різкої зміни? Чи краще залишити його в спокої та перестати нав’язуватися людині, яка сама від нас відмовилася?
Порадьте, будь ласка, що мені робити. Чи можна повернути колишнього тата, чи доведеться змиритися з тим, що він назавжди став для нас чужим?